9

21 січня ЄСПЛ опублікував рішення у справі, де заявники скаржилися на те, що їхні рахунки перебували під арештом протягом 10 років.

У серпні 2014 року до Європейського суду з прав людини звернулися троє громадян Угорщини, які стверджували, що держава порушила їхнє право на мирне володіння майном. Виражалося таке порушення у накладеному на їхні рахунки арешті, який до моменту розгляду ЄСПЛ справи «Косурнийков та інші проти Угорщини» (CASE OF KOSURNYIKOV AND OTHERS v. HUNGARY) тривав вже понад десять років. При цьому національні суди відмовляли заявникам у знятті арешту, посилаючись на те, що наклали його у рамках міжнародного співробітництва у розслідуванні злочинів.

Обставини справи

Свого часу поліція Лондона відкрила кримінальне провадження щодо громадянина Великобританії за звинуваченнями у розкраданні та відмиванні коштів. 5 лютого 2010 року Суд Корони у Саусварку наклав арешт на банківський рахунок, до якого кошти надходили з рахунку обвинуваченого. Правоохоронці виявили зв’язок що з рахунку обвинуваченого кошти надходили також і на рахунки заявників, а тому звернулися також до своїх угорських колег із запитом про накладання арешту на банківські рахунки заявників та рахунок компанії, якою володів один із заявників.

31 травня 2010 року Центральний суд Будапешта наклав арешт на відповідні рахунки, втім апеляційний скасував це рішення і повернув справу на повторний розгляд. А 20 жовтня 2010 року суд першої інстанції знову наклав арешт.

Суд встановив, що розслідування у Великобританії стосувалося правопорушення, покарання за яке передбачене і Кримінальним кодексом Угорщини. Більш того, кримінальне провадження стосувалося правопорушення, за яке може бути застосована конфіскація майна. Він також встановив, що хоча гроші на рахунках заявників і не були у розпорядженні обвинуваченого, їх перевели з його рахунку, і ці кошти таким чином також можуть бути в перспективі конфісковані. Застосування менш суворих заходів суд вважав недоречним. Регіональний суд підтримав таке рішення.

За три роки після рішення суду першої інстанції, 4 листопада 2013 року, заявники звернулися до суду щодо зняття арешту з рахунків. Суди першої та другої інстанції відхилили вимоги заявників, зазначивши, що вони не можуть давати оцінку розслідуванню, яке проводять британські правоохоронці. Станом на момент розгляду справи Судом рахунки заявників все ще залишалися під арештом.

Розгляд ЄСПЛ

Заявники скаржилися, що така довга тривалість арешту рахунків була невиправданим втручанням у їхнє право на власність, яке передбачене Першим протоколом до Конвенції. Представник угорського уряду не погоджувався з таким твердженням. Він зазначав, що Угорщина лише допомагала британцям, а тому заявники мали оскаржувати арешт рахунків через британські інституції. Крім того, гроші на рахунках їм не належали – вони були отримані внаслідок злочину іншої людини.

Уряд не оскаржував того, що мало місце втручання у право заявників мирно володіти своїм майном, а тому у Суду не було підстав вважати інакше.

«Суд нагадує, що стаття 1 Першого протоколу складається з трьох правил: перше правило, викладене у першому реченні, має загальну природу та проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, яке міститься у другому реченні першого параграфу, стосується позбавлення власності та визначає його умови; третє правило, викладене у другому параграфі, визнає, що держави наділені правом, серед іншого, контролювати, щоб використання майна відбувалося відповідно до загальних інтересів. Друге та третє правило, які стосуються окремих випадків втручання у право на мирне володіння майном, необхідно читати, виходячи із загального принципу, викладеного у першому правилі».

ЄСПЛ дійшов висновку, що арешт рахунків мав бути тимчасовим заходом, який мав на меті забезпечити, щоб активи, які, імовірно, були набуті неправомірним шляхом, були збережені, якщо у подальшому буде ухвалене рішення про їхню конфіскацію. При цьому арешт, беззаперечно становив вияв контролю за використанням майна з боку держави. Суд відзначив, що для нього походження чи призначення цих коштів не мало значення, адже вони були власністю заявників.

Далі судді звернули увагу, що втручання у право на мирне володіння майном відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу, лише якщо воно законне, відповідає загальним інтересам і є пропорційним – тобто має врівноважувати вимоги загального інтересу та вимогу захисту фундаментальних прав власника майна. У цій справі не обговорювалася законність арешту чи відповідність загальним інтересам – заявники оскаржували лише його пропорційність, зважаючи на тривалість.

Арешт було накладено у 2010 році і відтоді його не знімали. При цьому у національному законодавстві не було вимог встановлювати арешт рахунків на визначений термін або ж припиняти його після якогось часу. Отже, відповідно до законодавства такий арешт може тривати необмежену кількість часу.

«Ці обставини є достатніми, щоб дозволити Суду виснувати, що арешт банківських рахунків заявників тривалістю понад 10 років становив індивідуальний та надмірний тягар для них, порушуючи “справедливий баланс”, який необхідно утримувати між захистом права на власність та вимогами загального інтересу. У зв’язку з цим, Суд не може визнати достатньо вагомим той факт, що цей захід було застосовано за запитом британських державних органів, адже заявники постраждали від прямих наслідків рішень угорських державних органів, за які держава-відповідач повинна нести відповідальність відповідно до міжнародного права».

Таким чином ЄСПЛ дійшов висновку, що арешт банківських рахунків заявників був порушенням статті 1 Першого протоколу. Втім заявники своєчасно не подали до Суду свої вимоги щодо розміру справедливої сатисфакції, а тому її Суд не призначив.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, як колишній народний депутат Сергій Лещенко намагався у ЄСПЛ отримати 12 тисяч євро компенсації від України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.