11

 

Право громадянина України на житло існує у людини від народження і закріплено в Конституції країни. Отже є її природним і основоположним правом, що закріплено в ст. 47 основного закону – Конституції України.

 

Врегульовуючи відносини у сфері житлового права законодавець детально конкретизує їх (визначає юридичні суб’єктивні права та обов’язки учасників відносин) в Житловому кодексі Української РСР, Цивільному кодексі, інших законах, а уряд та його органи – в підзаконних актах.

Вік з якого особа здатна самостійно здійснювати свої житлові права – 18 років (повноліття), а така, що уклала шлюб або трудовий договір у передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, – відповідно з часу одруження або укладання трудового договору. (Інші неповнолітні особи, віком від 15 до 18 років, здійснюють право на одержання житлового приміщення за згодою батьків, усиновителів або піклувальників.

 

Слід звернути, увагу на основні форми реалізації права на житло:

– використання – це форма реалізації норм, змістом якої є активна поведінка осіб (суб’єктів права), що вчиняється за їх власним бажанням (реалізація права на житло, право власності, право укласти договір);

– виконання – це форма реалізації норм, змістом якої є вчинення дій, що вимагаються юридичними приписами (виконання обов’язків, наприклад, договірних зобов’язань за договором купівлі-продажу жила, договору найму);

– дотримання – це форма реалізації забороняючих норм, змістом якої є утримання суб’єкта від порушення заборон, які містяться у правових нормах.

 

У відповідності до чинної Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР слід виділити три способи (форми) реалізації особою свого конституційного права на житло:

1) одержання у безстрокове користування у встановленому порядку житлового приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду;

2) одержання у безстрокове користування у встановленому порядку житлового приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

3) набуття житла у власність: приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду; придбання квартир (будинків) у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших не заборонених законодавством України підставах.

 

При здійсненні права на житло важливим є дотримання принципів: законності (реалізація права на житло виключно на підставах та у відповідності з метою передбаченою законом), обґрунтованості (означає складання і виконання бюджету створення житла виходячи з реальних показників соціально-економічного розвитку території держави), доцільності (можна визначити як надану законом можливість вибору найбільш оптимальних із передбачених законом для даного конкретного випадку форми й способу вирішення завдань з реалізації права на житло) та соціальної справедливості (передбачає рівність, вільне волевиявлення, виконання договорів, гарантії виконання договорів).

Особи, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом договори.

 

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинках державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов’язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків і т.д.) Це є цивільні спори, незалежно від участі у справі суб’єкта владних повноважень як відповідача.

 

Юрист, В. Карпунець