Усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими, оскільки їх отримано внаслідок істотного порушення прав людини на справедливий судовий розгляд, що закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 323/669/19.

Обставини справи

За вироком Оріхівського районного суду Запорізької області особу визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 369 КК та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування особу було обвинувачено у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 369 КК (пропозиція, обіцянка, або надання неправомірної вигоди службовій особі).

У судовому засіданні обвинувачений свою вину не визнав та пояснив, що їхав на автомобілі з причепом, в якому знаходилися дрова. Його зупинили працівники поліції, з якими він довго спілкувався. Потім приїхав слідчий та сказав, щоб він йому показав де він спиляв дрова, на що він йому відповів, що збирав у лісосмузі сухі дрова. Вони поїхали до лісосмуги, щоб перевірити зруби дерев. Слідчий запропонував йому заплатити кошти у розмірі 1000 доларів, щоб не відкривати кримінальне провадження та пояснив, що цим займається інша особа і він може вирішити цю справу. На наступний день він поїхав до відділку поліції, де знайшов цю особу та запитав звідкіля такі цифри, на що останній сказав, що не говорив про такі цифри. Потім пішов до слідчого, але він повідомив, що швидко питання щодо повернення йому автомобіля не вирішиться.

Коли рішення суду надійшло до поліції слідчий повідомив йому, щоб він забрав автомобіль, та приїхавши до відділу поліції, слідчий його запитав чи буде він вирішувати питання щодо порубки дерев, на що він відповів, нехай вирішує суд. При цьому повідомив, що за 300 доларів закриють кримінальну справу.  Після цього йому виписали повістку, щоб він заявився до поліції на допит. На запитання учасників процесу також відповів, що коли ще його зупинили на дорозі, у нього вимагали неправомірну вигоду у розмірі 1000 доларів. Також розповів, що не пропонував гроші за повернення автомобіля. Щодо 300 доларів, він пояснив, що йому повідомив слідчий, щоб він сплатив цю суму як штраф, а якщо не сплатить, то буде проведена оцінка дерев, які було зрубано і буде штраф більший, тобто гроші, як пояснив слідчий, були на штраф за порубку лісу.

Запорізькій апеляційний суд залишив вирок місцевого суду – без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що з урахуванням встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів районний суд дійшов умотивованого висновку про те, що у кримінальному провадженні щодо особи мало місце підбурювання у наданні неправомірної вигоди.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком щодо особи, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій висловив незгоду зі встановленими місцевим судом фактичними обставинами кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального закону, просив скасувати виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати особу винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна.

Зокрема, даючи оцінку рішенню місцевого суду щодо наявності з боку правоохоронних органів ознак провокації та підбурювання до вчинення злочину, апеляційний суд вказав, що за змістом розмов між слідчим і особою, які відбулися 11 грудня 2018 року та зафіксовані в протоколі про результати аудіо-, відеоконтролю особи, було встановлено, що саме слідчий наполегливо звертався до нього з приводу можливості вирішення проблем незаконним способом, від чого той неодноразово відмовлявся. При цьому слідчий виступав активним лідером у розмовах, що свідчить про наявність у його діях ознак підбурювання останнього до надання неправомірної вигоди.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду обвинувачений заперечував свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 КК, вказуючи, серед іншого, на провокацію з боку працівників поліції.

ВС зазначив, що з моменту, коли сторона захисту почала стверджувати про існування провокації злочину, обов’язок доказування відсутності підбурювання лежить на стороні обвинувачення.

Разом із тим, під час судового розгляду, незважаючи на встановлений у ст. 92 КПК обов’язок доказування, жодних даних на спростування доводів щодо провокації вчинення злочину прокурором не надано.

ВС нагадав, що за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими, оскільки їх отримано внаслідок істотного порушення прав людини на справедливий судовий розгляд, що закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також ВС підкреслив, що відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд, ухвалюючи судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та Законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість як доказів: протоколу огляду кабінету слідчого та речових доказів, вилучених даним протоколом огляду; протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) з додатками до них на DVD дисках; доручення слідчого СВ Вільнянського ВП Пологівського ВП ГУНП. щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій у вигляді контролю за вчиненням злочину від 22 листопада 2018 року.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли суд визнає недопустимими докази, що були отримані з показань свідка.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.