Верховний Суд роз’яснив, у чому полягає невиконання судового акта

Верховний Суд висловив позицію щодо невиконання судового акта.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 664/2551/18 та встановив, що невиконання судового акта – це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік, обіймаючи посаду  сільського голови, використовуючи довірчі з відносини з іншою особою, які склалися в ході цивільно-правових правовідносин, із метою заволодіння майном потерпілого, шляхом зловживання його довірою, під час зустрічі з ним повідомив про намір укласти в серпні-вересні 2018 року договори із ТОВ «Г» на поставку вугілля на адресу сільської ради та висунув вимогу про передачу йому грошових коштів у сумі 2 200 грн у якості гарантованої оплати за укладення таких договорів. У разі отримання грошових коштів він наміру виконувати взяті на себе зобов`язання не мав, при цьому усвідомлював, що сільська рада не має об`єктивної можливості укладати договори в серпні-вересні 2018 року, оскільки ліміт коштів на придбання вугілля, передбачених кошторисом ради на 2018 рік, вичерпано.

У подальшому він отримав від потерпілого, який попередньо повідомив правоохоронні органи, грошові кошти у сумі 2 200 грн у якості гарантованої оплати за укладення договорів на поставку вугілля із ТОВ «Г» у серпні-вересні 2018 року. Одержані грошові кошти він обернув на свою користь, чим заподіяв майнову шкоду на суму 2 200 грн.

Крім того, будучи  сільським головою Олешківського району Херсонської області та являючись службовою особою, достовірно знаючи про наявність постанови Цюрупинського районного суду   від 14 листопада 2017 року за № 664/2376/16-а про поновлення особи на посаді секретаря Козачелагерської сільської ради, секретаря виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради з 5 жовтня 2016 року, а також про необхідність виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили, маючи реальну можливість виконати дане судове рішення у період часу з 19 грудня 2017 року  до 30 січня 2019 року, умисно його не виконував, оскільки ставив дане питання на сесію ради 11 та 21 грудня 2017 року замість винесення відповідного розпорядження, тобто проігнорував і не виконав рішення суду, яке набрало законної сили та не поновив особу на посаді секретаря сільської ради.

Вироком районного суду чоловіка засуджено до покарання у вигляді штрафу: за ч. 1 ст. 190 КК в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 850 грн; за ч. 2 ст. 382 КК – 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 17 000 грн з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки.

Апеляційний суд вирок суду першої інстанції змінив в частині призначення покарання. Постановлено вважати особу засудженим до покарання у вигляді штрафу: за ч.1 ст. 190 КК в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 850 грн; за ч. 2 ст. 382 КК – 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 17 000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій,  в органах місцевого самоврядування, на строк 3 роки.

У касаційній скарзі касатор, зокрема, вказував на те, що в діях засудженого відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 382 КК, а його винуватість в цій частині не доведено поза розумним сумнівом, оскільки до його повноважень, як голови сільської ради, не належало особисте виконання постанови районного суду, а вказане рішення стосувалося конкретного зобов’язального суб’єкта Козачелагерської сільської ради.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об’єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь – дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин вважається закінченим.

Невиконання судового акта – це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості у вчиненні службовою особою умисного невиконання постанови суду, що набрала законної сили, за обставин, детально викладених у вироку, колегія суддів касаційного суду вважає правильними й такими, що підтверджуються сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Доводи захисника в касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій особи за ч. 2 ст. 382 КК колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються перевіреними у кримінальному провадженні доказами.

Так, в своєму рішенні суд першої інстанції обґрунтовано послався на функціональні обов`язки сільського голови, відповідно до яких сільський голова підписує рішення ради та її виконавчого комітету, здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені законом, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів, видає розпорядження у межах своїх повноважень, а також несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

При цьому, будучи уповноваженим на організацію роботи сільської ради, додержання виконання актів органів влади, керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету, засуджений не довів до членів сільської ради, що процедура виконання судового рішення не передбачає розгляд кандидатури незаконного звільненого працівника на виборну посаду за аналогічних підстав, які застосовуються під час його прийняття на роботу, а свідчить про одностайне виконання судового рішення, що не вимагає прояву волевиявлення членів сільської ради або наявності бажання безпосередньо у голови ради щодо поновлення на посаді особи.

При цьому доводи засудженого та його захисника щодо відсутності складу інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі сторони захисту, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який дійшов вмотивованого висновку про те, що для виконання судового рішення жодних інших рішень будь-яких органів не потрібно, а тому внесення на розгляд сесії сільської ради питання про виконання рішення суду не ґрунтується на законі і є способом уникнення відповідальності за невиконання рішення суду. Крім того, він, як службова особа – сільський голова є безпосереднім представником сільської ради, у тому числі повинен здійснювати представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні, як керівник та посадова особа в межах наданих йому повноважень, а тому саме він своїм розпорядженням повинен був, як головна службова особа Козачелагерської сільської ради, забезпечити виконання судового рішення про поновлення  особи на посаді секретаря цієї ради.

Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії особи за ч. 2 ст. 382 КК кваліфіковано правильно.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій. 

Author: moepravoinform

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *